Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при техногенних катастрофах.

        При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля проводиться комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінення. Він включає в себе заходи щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили у зону аварії. Виділяють три основні категорії населення, стосовно потреби у медичному захисті:

перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків;

-   друга - населення з проявами реактивних психічних розладів, яке потребує психологічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

-   третя - амбулаторні та стаціонарні хворі серед населення, яке підлягає евакуації й потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і у місцях розселення.

Виділяють три фази протікання аварії

-   Рання фаза починається з моменту початку неконтрольованого викиду радіоактивних речовин і завершується формуванням радіоактивного сліду.

Тривалість цієї фази може становити від декількох годин до декількох діб.

                   Під час Чорнобильської катастрофи рання фаза становила 9 діб, повністю радіаційна обстановка стабілізувалась через 15 діб після початку аварії.

                   Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від декількох діб до декількох місяців. В цій фазі на людей діє зовнішнє і внутрішнє випромінювання.

                   Пізня фаза триває від моменту завершення виконання усіх заходів щодо захисту населення до періоду скасування всіх обмежень на життєдіяльність людей. Тривалість цієї фази визначається десятками років.

                   Перехід із режиму функціонування в повсякденних умовах на режим роботи в надзвичайних ситуаціях на ранній і середній фазах аварії повинний передбачати сили швидкого реагування Державної служби медицини катастроф (сили і засоби посилення загальномедичного призначення у тому числі і спеціалізовані)

Для їх завчасної підготовки використовується принцип визначення радіаційної обстановки методом прогнозування з наступним уточненням шляхом проведення радіаційної розвідки. Загальні можливості сил швидкого реагування Державної служби медицини катастроф мають бути орієнтовані на можливий масштаб аварії з розділом терміну їх готовності на першу і другу черги для послідовного, поетапного їх включення в роботу. Перебудова існуючої системи охорони здоров'я та її ефективна робота в аварійній ситуації повинна досягатись поєднанням наявної мережі медичних закладів територіальних органів управління охороною здоров'я з пересувними формуваннями Державної служби медицини катастроф. Це забезпечує злагоджену дію і ефективне функціонування медичних закладів у районах евакуації й розселення евакуйованих.

При хімічних катастрофах переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля СДОР при проведенні заходів лікувально-евакуаційного забезпечення слід враховувати:

-  можливість переносу СДОР за напрямком вітру на великі відстані та пов'язані з цим ураженням серед населення на значній відстані від джерела викиду;

-   можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і накопичення там у концентрації на рівні токсодози, що несе небезпеку ураження людей;

-    різноманітність СДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

-  можливість одночасної появи значної кількості уражених на великій території, що унеможливлює швидке надання екстреної медичної допомоги усім постраждалим.

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги при хімічних катастрофах дозволяє виділити три фази в наданні медичної допомоги:

Перша фаза (до 30 хв.) - після контакту з токсикантом людина потребує вивозу (виносу) з зони хімічного ураження, проведення часткової дегазації одягу і шкіри, використання антидотної екстреної симптоматичної терапії.

Друга фаза (до 2-4 год.) - включає проведення медичного сортування постраждалих та надання їм кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги.

Третя фаза (до кількох тижнів) включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня втрат працездатності уражених.

Особливості надання медичної допомоги при транспортних катастрофах.